Характеристика педагогічних здібностей. Особливості діяльності викладача при різних стилях взаємодії.

Характеристика педагогічних здібностей. Особливості діяльності викладача при різних стилях взаємодії.

Педагогічні здібності - психічні властивості особистості педагога, що забезпечують високу результативність виконання професійної діяльності.

Розглянемо дві класифікації:- І. Зязюн (Київ), Н. Кузьміна (Санкт-Петербург) виділяють такі групи педагогічних здібностей: академічні, дидактичні, організаторські, комунікативні, соціально-перцептивні, гностичні, здібності до концентрації і розподілу уваги;- М. Станкін (Москва), погоджуючись з важливістю виділених груп здібностей, вважає, що у діяльності педагога не менш важливими є наступні групи здібностей: експресивні, авторитарні, науково-педагогічні, особистісні, мажорні, психомоторні та психотехнічні, конструктивні, рефлексивні, фасилітативні. С. Д. Смирнов виділяє наступні види:гностичні;конструктивні;організаційні; комунікативні. Гностичні здібності - це система знань і умінь викладача, які складають основу його професійної діяльності. Психолого-педагогічна освіта викладачів-часом брак елементарних навичок погіршує сприйняття викладача студентами і значно знижує продуктивність їх співпраці. Конструктивні здібності - це вміння організувати навчальний процес на належному рівні. Такі вимоги базуються на певному комплексі критеріїв, необхідних для проведення роботи зі студентами:варіювання стимуляції на засвоєння і сприйняття знань (наприклад, відмова від монологу у спілкуванні з аудиторією);установка на сприйняття: залучення нетрадиційного матеріалу, несподівані приклади, провокування самостійності шляхом "хибних" висновків і багато іншого; педагогічно грамотні висновки, які сприяють комплексному засвоєнню матеріалу;ефективне використання пауз, невербальних засобів комунікацій (міміки, жестів, погляду);система позитивних і негативних підкріплень;використання навідних питань, протиріч;питання на повторення, узагальнення матеріалу; питання, що встановлюють між-предметні зв'язки;проведення робіт, базованих на самостійному пошуку, обробці і систематизації матеріалу; творчі роботи і завдання, що стимулюють не лише професійний, а і особистісний ріст.Орієнтація певної частини викладачів на монологічно-лекційний вид роботи склалася внаслідок не лише певного традиціоналізму. Нестача матеріалу, невідповідність опублікованого сучасним вимогам, нестача технічних ресурсів також не сприяють поліпшенню організації занять. Але навчити студента працювати самостійно досить важко, особливо коли неможливо ретельно і систематично перевіряти усіх. З іншого боку монологічно-лекційний вид потребує менше зусиль при підготовці і "убезпечує" викладача від "сюрпризів" з боку студентів.

Організаційні здібності - це вміння педагога оптимальним чином здійснити часову організацію роботи.Цей вид здібностей базується на змісті попередніх. Комунікативні здібності - це не лише знання психології студента, а й вміння їх використати для налагодження продуктивного спілкування, інтерес до окремих особистостей.загальні здібності: педагогічна спостережливість, загальні якості мислення і мовлення. Рівень їх розвитку у викладача визначається рівнем результативності його педагогічної діяльності (за Н. В. Кузьміною): Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому найнижчому рівні, вчить інших так, як вчили його. Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших. Локально-моделюючий рівень: викладач володіє стратегіями навчання студентів з окремих розділів курсу, вміє формулювати педагогічну мету, передбачати результат і створити систему та послідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих, хто навчається. Системно-моделюючий рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі свого предмету загалом. Системно-реалізуючий діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості студентів, їх потреби в самовихованні, самоосвіті та саморозвитку. Таким чином, завданням викладача вищої школи є не транслювання студенту інформації, а здійснення функції активізації та фасилітації усвідомлюваного навчання, формування здатності до самоосвіти. Це й вимагає високого професіоналізму діяльності викладача. Стилі: авторитарний стиль,демократичний стиль,ліберальний стиль.  Педагогічна діяльність передбачає безпосередні контакти зі студентами. У процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. З огляду на стосунки зі студентами виокремлюють такі типи спілкування викладачів зі студентами: ПримітивнийСтавлення до студента ґрунтується на примітивних правилах і реакціях поведінки — амбіціях, самовдоволенні тощо. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для нього є засобом досягнення мети. МаніпулятивнийВзаємини викладача зі студентом ґрунтуються на грі, зумовленій бажанням будь-що взяти гору. Він застосовує похвалу, лестощі та ін. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції, він заляканий, інфантильний. СтандартизованийУ стосунках домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не торкаючись особистісного рівня, реалізується на рівні «масок». Діловий. Орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Він дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Значущість студента для викладача залежить від внеску в спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самотнім. Особистісний. Спілкування ґрунтується на глибокій зацікавленості студентом, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності; особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є для нього авторитетом.