Психологічні механізми формування якостей особистості та аналіз відповідних функцій виховання

Психологічні механізми формування якостей особистості та аналіз відповідних функцій виховання 

Виховання – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних та ін.) для розвитку особистості. Воно передбачає освоєння, засвоєння, присвоєння знань про світ, умінь взаємодіяти зі світом і ставлення до навколишнього середовища.  ІІ. Виховання можна розглядати як процес ідентифікації людини з культурою через прийняття і засвоєння нею моральних зразків – своєрідних культурних символів (норм, правил), які й регулюють поведінку людей у суспільстві. Особистість – автор. Вона пише саму себе: як людина формує себе залежить і від того, що їй пропонують, але з іншого боку, від того, що і як вона обирає, наскільки вона внутрішньо вільна й ініціативна. Розвиток є саморух, саморозвиток. Звідси стратегічні орієнтири виховання студентів. Стратегічні орієнтири виховання студентів у вищих навчальних закладах:

а) Істотна нейтралізація результатів негативних соціальних впливів завдяки розвитку в молоді рефлексивно-критичної позиції стосовно цих впливів. Належить зробити все, щоб молодь глибоко відчувала відповідальність перед суспільством, державою, батьками й перед собою. б) Виховання студентів у ВНЗ треба розглядати як створення умов для саморозвитку особистості, для самовиховання під час вузівського навчання (І. Д. Бех). Особистість – автор, який пише самого себе. Ефективність виховання детермінована власною активністю особистості, змістом і способом організації своєї діяльності, мотивами діяльності, власною ініціативою і самостійністю. ІІІ. Механізмом утворення будь-якої якості особистості є поєднання трьох компонентів:

Зразок – знання соціальної норми, її цінності для життя в суспільстві;

Емоція – переживання, яке приховане за нормою та виявляє ставлення особистості до особистості. Емоції мають і самостійну мотиваційну енергію – це мотор нашої поведінки, її мобілізуюча сила. Будь-яка емоція існує в єдності з образом (когнітивна структура) і афективним її тоном. Внаслідок цього відбувається кодування інформації в довготривалій пам’яті.

Дія (вчинок).

Вчинок – це одиниця поведінки як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства й самого себе. Особистість будує саму себе з досвіду багатьох своїх вчинків.

Вчинок – акт вільного волевиявлення, який особисто сконструйований і реалізований. Він має такі особливості: одиничність, відповідальність, аксіологічність (базою для його оцінки слугує не технічна сторона, а її морально-етична сфера).Є такі вчинки, які не виявляються навіть назовні: умовчання, витримка, обіцянка собі, самонаказ тощо. Вчинки можуть бути альтруїстичні та егоїстичні або прагматичні. Актуалізація морального вчинку можлива при відсутності соціального контролю. У вчинках можуть виявлятися протиріччя між спонуканням, мотивом вчинку та його результатом. Завдяки почуттям, що супроводжують дію-вчинок, розвивається здатність до самопідкріплення (почуттями, які були викликані попередньою аналогічною дією). Таким чином, будь-яку моральну якість особистості складають єдність трьох компонентів: 1) знання норми (зразок для поведінки); 2) відповідні почуття (мотив); 3) вчинок (дія). Рівень усвідомлення свого вчинку визначається співвідношенням його етичних норм або їх вербалізації та усвідомленням смислу для самої людини того, що вона вчинила, які почуття приховуються за дією, наскільки переживання адекватні наслідкам вчинків.

При вихованні студентів треба враховувати також такі особливості юнацького віку:

остаточно завершується формування характеру;

неспокій і невпевненість часто виникають внаслідок конфлікту між етично-моральними цінностями й дійсністю;

характеризуються прагненням відчути себе самостійним, незалежним, а тому часто серед молоді виявляється недовірливе ставлення до старших..