Характеристика безпосередньо-емоційного спілкування як провідної діяльності немовляти та її розвиваюче значення.

Характеристика безпосередньо-емоційного спілкування як провідної діяльності немовляти та її розвиваюче значення.

Під впливом умов, створених дорослими, помітно змінюється емо-

ційне життя малюка. Від народження для дитини характерними є

негативні емоційні реакції, оскільки вони сигналізують оточуючим

про незадоволені потреби, які мають життєво важливе значення для

малюка. Створений дорослими позитивний емоційний фон, доброзич-

ливість, ласкаві звертання, уважність, турбота викликають у малюка

відповідні емоційні реакції. Посмішка новонародженого виступає пер-

шою соціальною емоцією, яка включається у спілкування з дорослим і

є своєрідною відповіддю на лагідне звертання до неї. Тут проявляються

перші ознаки спрямованості поведінки дитини, на основі якої згодом

розвивається цілепокладання, як необхідна риса діяльності.

Саме в емоційній сфері психіки дитини формується важливе ново-

утворення – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту

дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку,

вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напря-

мі дорослого. Вокалізації виражають позитивні емоції задоволення,

спостерігається пожвавлення рухових реакцій. Дитина чітко виріз-

няє дорослого з усього оточення, проявляючи позитивне ставлення

до контакту з ним. У дитини виникають перші соціальні потреби у

пізнанні та спілкуванні, тісне переплетення яких задовольняється за

допомогою «комплексу пожвавлення». Потреба малюка у спілкуван-

ні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній

діяльності немовлячого віку. Поява «комплексу пожвавлення» як

першої форми поведінки дитини свідчить про завершення періоду но-

вонародженості й про початок дитинства.