активне рефлексивне слухання та «Я-повідомлення» в комунікативній взаємодії

Активне рефлексивне слухання та «Я-повідомлення» в комунікативній взаємодії.

"Активне слухання" застосовують, коли співрозмовник не може самостійно сформулювати проблему. Завдання полягає в тому, щоб спокійно, доброзичливо допомогти йому висловити почуття, сформулювати причини їх виникнення. Гіпотези мають чергуватися з паузами, прийняттям заперечень, доповнень або підтверджень від співрозмовника; звучати як співчуття. Потрібні розуміння, а не висміювання, погрози, накази, випитування, звинувачення, поради.

Словесне формулювання проблеми дає змогу перейти до її вирішення. Якщо співрозмовник висловлюється брутально, слід коректно перефразувати його слова, описати його емоції, а потім відповідати. Невербальна складова активного слухання: постава, вираз обличчя, звернення погляду до того, хто говорить. Бар’єри сприймання нової інформації викликають у нас бажання чути те, що хочемо чути, або ми неуважні, якщо зміст інформації не торкається наших інтересів. Для ефективного слухання потрібен інтерес до партнера, спрямування уваги на сприймання його мови, виразу обличчя.Ще важливий момент: треба стримувати потік свого мислення, узгодити його з темпом мови того, хто говорить, спрямувати його на розуміння того, про що розповідають.Реагування на мову партнера має бути усвідомленим, рефлексивним. Треба дати можливість йому «виговоритися», дати розповісти все, що він хотів розповісти нам. Повинен бути і зворотній зв’язок. Треба уточнювати думки партнера, ставити запитання, відповіді на які можуть бути одним словом або відкриті, на які треба відповідати докладно. Активне слухання розширює зміст повідомлення, виявляє його реальне значення. Воно особливо ефективно тоді, коли в партнера емоційна проблема. Заважають активно слухати такі негативні комунікативні прийоми: накази, команди, вказівки; погрози, застереження; повчання, нотації; логічні доводи, готові рішення; критика, осуд, звинувачення; приниження, глузування; умовляння та ін. Ці бар’єри викликають бажання стояти на своєму або збуджують обурення, роздратованість, образу тощо. Щоб навчитися розуміти співрозмовника, треба розвивати в собі рефлексію: об’єктивно оцінювати себе, критично ставитися до себе. Це дає можливість викладачу бачити себе очима студентів, полегшує йому знайти свої помилки, прорахунки, аналізувати причини їх виникнення. Таким чином, у спілкуванні треба уважно вислуховувати аргументи співрозмовника, пояснення ним причин своєї поведінки, бути проникливим до змісту й мотивів повідомлення, вникати в проблеми, не бути упередженим, не поспішати з критичним і категоричним висновком. Інакше виникає взаємонепорозуміння – смисловий бар’єр, який веде спочатку до неповаги до викладача, а потім до небажання спілкуватися з ним. Причиною непорозуміння між викладачем і студентом може бути спалах власних емоцій (особливо негативних: обурення, гнів, роздратованість тощо). При спалаху негативних емоцій краще не застосовувати аналізу стосунків і не вирішувати. Спалах негативних емоцій викликає у відповідь спалах емоцій у співрозмовника і призводить до відчуженості один від одного.Перешкодою до взаєморозуміння є також абсолютизація рольових (директивних) позицій, що виявляється в дидактичному центризмі: на першому місці залишається успішність і оцінки. Якщо і викладач, і студент стурбовані лише якістю оцінок, тоді викладач, мабуть, не побачить за «незадовільною» оцінкою можливі індивідуальні проблеми студента. Важливим також є ставлення студента до оцінок.Має значення також різна орієнтація викладача і студента при оцінюванні: у викладача орієнтація на майбутню професійну діяльність студента (почуття відповідальності за підготовку фахівця), у студента – на актуальні потреби сьогодення (скласти іспит, отримати залік); викладач прагне до об’єктивного оцінювання, студент – як уникнути невдач тут і зараз. Саме тому співчувати студентові на його зухвале демонстративне ствердження «Я вчив!» не педагогічно. Це потурання безвідповідальному ставленню студента до свого майбутнього, до своїх прямих обов’язків і до майбутньої професійної діяльності. "Я-повідомлення". Більшість конфліктів переходять у скандал через те, що починаються взаємні звинувачення мають місце вимоги неможливого, квапливі узагальнення. Суть "Я-повідомлення" полягає в тому, щоб розповісти про свої почуття, стан здоров'я, труднощі, не звинувачуючи партнера. Це дає можливість не накопичувати негативні емоції, інформує співрозмовника про те, що він не побачив, дає йому шанс "зберегти обличчя" і самостійно прийняти рішення. Після цього можна переходити до розгляду проблеми, суперечності за частинами, починаючи від найпростішої. Це дає змогу набути досвіду згоди, співробітництва. Потім слід оцінити кожний варіант вирішення, вибрати найкращі, оптимальні для цієї ситуації варіанти та розробити детальний план їх виконання, корисно оцінити свою поведінку в ході вирішення конфлікту (що було ефективно, а що потрібно вдосконалити).