Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Той, хто захоплюється практикою без теорії, подібний до керманича, що вступає на корабель без руля і компаса -він ніколи не певний, куди пливе.

(Леонардо да Вінчі)

Сучасна педагогіка - це комплекс теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і освіту як спеціально організовані і цілеспрямовані процеси, а також про шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи с однією з галузей педагогіки, науки про виховання, навчання і освіту молоді і дорослих. Об'єктом дос­лідження педагогіки вищої школи є педагогічна система вищої ос­віти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи. Вони с головним і дуже складним об'єктом дослідження науки педагогіки. Систе­мою прийнято називати функціональну структуру, діяльність якої підпорядковане певній меті. Фахівці, які включені до спільного виду діяльності, теж утворюють систему, в якій ця діяльність здійснюється. Отже, навчальні заклади і включені в спеціальну навчально-виховну діяльність спеціалісти утворюють педагогіч­ну систему. Вся сукупність навчально-виховних і культурно-освітніх навчальних закладів складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі педагогічні системи окреслені Законом України

«Про освіту» (стаття 43). Структура педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніх педагогічних систем (це окремі вузи) і малих педагогічних систем (МПС) - окремі факультети, курси, групи (рис.1).

Отже, об'єктом дослідженим педагогіки є система народної ос­віти (СНО) і педагогічні процеси ВПС. Об'єктом педагогіки вищої школи є система вищої осипи (ВПС) і педагогічні процеси в ній.

Міністерство освіти формулює певного роду регламент діяль­ності кожної з підсистем ВПС, об'єднаних у систему народної осв­іти. Великі педагогічні системи — це функціональна структура, що включає сукупність закладів, об'єднаних єдністю мети і одним адміністративним центром.( Середні педагогічні системи — це різні вузи, які не обов'язково миють один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є, перш :за все, характер соціальної і професіональної адаптації їх випускників, рівень їх майстерності.

Педагогічні системи різняться між собою за педагогічною ме­тою, змістом навчання, контингентом вихованців, кваліфікацією

педагогів, формами, способами керівництва процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету, яка визначена державою, суспільством. Педагогіка вищої школи, як і кожна наука, має свій предмет дослідження. В нау­ковій літературі даються різні визначення предмету педагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є про­цес створення і функціонування дійсних відношень студентів ви­щих навчальних закладів, які забезпечують можливість форму­вання духовно багатого, добропорядного, свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господар­ства, науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює, предмет педагогіки вищої школи: «Предметом вузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішу­вати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючий вплив середовища (у широкому плані), у яко­му живуть студенти.

Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки як науки» і «предмет дослідження науки пе­дагогіки». На наш погляд, предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціаліста, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення за­кономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоре­тичних та методичних проблем становлення сучасного висококва­ліфікованого спеціаліста у будь-якій галузі матеріального чи ду­ховного виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метаю цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

•      аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

•      аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

•      аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

•      розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

•      розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань, педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціаль­них і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і за­собів виховання і навчання; розробка теорії та методики вихован­ня і навчання, які педагог-викладач має враховувати в своїй 

практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

•      аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; (аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічно­го досвіду);

•      прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівницт­ва освітньою політикою);

•      проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).

Педагогіка вищої школи є наукою і мистецтвом. Як наука пе­дагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, методи досліджен­ня та перспективи розвитку. Вона розкриває: сутність виховання студентів, як педагогічного процесу; його закони і закономірності; умови, за яких ці закони повніше проявляються; умови і способи прогнозування педагогічного процесу; структуру і механізм взає­модії елементів педагогічної системи.

Як мистецтво педагогіка вищої школи вимагає творчого натх­нення і захопленості цією наукою від кожного викладача.

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно наслідкові відно­шення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовці май­бутніх спеціалістів. Така теорія являє собою систему ідей, що слу­гують обґрунтуванням і керівництвом до дії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботу вищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задоволь­няла і відповідала б поставленим цілям.

Як практична наука педагогіка вищої школи вказує на засто­сування теоретичних положень, шляхів реалізації законів і зако­номірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категорі­ально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види:

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна кон­цепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогіч­ний принцип.

Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у ви­щому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагаль­нює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика на­вчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реаль­ну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповнен­ням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концеп­туального характеру.

Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана по­слідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагог­іки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Галузинський, М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

•      процес формування особистості студента (у процесі його на­вчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовле­ним;

•      виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом; загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємо­зумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає ре­зультат виховання;

•      професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента с також взаємозумовленими і взаємоза­лежними;

•      формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньоколективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднес­ти й такі:

•      чим педагогічно доцільнішії побудований навчально-вихов­ний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішимє його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

•      чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

•чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе­чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1.   Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарова­ності і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.

2.   Науковий, світський характер навчання.

3.   Єдність національного і загальнолюдського — формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого наро­ду; володіння українською мовою, використання усіх її ба­гатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобли­вого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світо­вої культури. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і сту­дентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів сту­дентів.

4.   Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту на­вчання і виховання.

5.   Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача.

6.   Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлу­мачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальним і виховний процес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

•      у широкому соціальному, як передача соціально-історично­го досвіду;

•      у широкому педагогічному, як організація виховання у на­вчально-виховних закладах;

•      у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематич­на взаємодія педагога і вихованців;

•      у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує кон­кретну індивідуальну проблему виховання або перевихован­ня студента.

Самовиховання цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Перевиховання індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки - соціальною пе­дагогікою.

ПІ. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студен­та), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозуван­ня наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні техно­логії навчання і виховання, управління навчально-виховним про­цесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального зак­ладу.

Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від за­гальнопедагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту — вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викла­дацького складу.

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (ме­неджмент).

Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психоло­гією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією та інши­ми науками, об'єктом вивчення яких с людина.

Оскільки предметом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічний процес у ВПС (системі вищої освіти), - необхідно дати визначення поняття вищої освіти, її ролі та структури в Україні.

Визначення вищої освіти подане у декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою осві­тою називаються всі види навчальних курсів, підготовки або пе­репідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється універ­ситетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.

У законі України «Про вищу освіту» вищу освіту визначено як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямовано­го процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної квалі­фікації за підсумками державної атестації; зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культу­ри та мистецтва; зміст навчання -структура, зміст і обсяг навчаль­ної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здо­буття вищої освіти і певної кваліфікації.

Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загаль­нокультурну, науково-дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере активну участь у розв'язанні всіх задач державотворення; у створенні матеріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня населення України, формуванні інтелектуаль­ного потенціалу країни, забезпеченні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР, спри­янні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва.

В Україні мети, задачі, структура, ТИПИ нищих навчальних зак­ладів визначені Законом України «Про освіту» (1996), Законом «Про вищу освіту» (2002).

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну те практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфі­каційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої ОСВІТИ. До вищих закладі освіти, що здійснюють підготовку мо­лодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базо­ву загальну середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводи­тись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заоч­на), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Держава створює громадянам України відповідні умови для реалізації їх права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується держа­вою, за винятком випадків, передбачених четвертою частиною статті 61 Закону «Про освіту», а у вищих закладах освіти інших форм власності — юридичними та фізичними особами. Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Контроль за дотри­манням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органа­ми, уповноваженим цим Законом.

Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціаль­них державних стипендій, створення умов для навчання за кордо­ном (Стаття 42).

Завдання, права та обов'язки вищого закладу освіти:

•      провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;

•      забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення висо­ких етичних норм, атмосфери доброзичливості і взаємоповаги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;

•      забезпечення набуття студентами знань. у певній галузі, підготовка їх до професійної діяльності;

•      забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

•      проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та нау­ково-технічного і культурного розвитку держави;

•      підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мистецької діяльності;

•      інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що скла­лася на ринку зайнятості;

•      перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; про­світницька діяльність.

Вищий заклад освіти має право:

•      визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених щодо вищих  закладів освіти відповідних рівнів акредитації;

•      визначати форми та засоби проведення навчально-виховно­го процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності;

•      готувати фахівців за державним замовленням і замовленням галузевих міністерств, підприємств, установ, організацій не­залежно від форм власності, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій та за договорами громадян;

•      розробляти та запроваджувати власні програми наукової діяльності;

•      створювати в установленому порядку підрозділи;

•      отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадян і благодійних фондів;

•      укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами для виконання статутних завдань відповідно до чинного законодавства;

•      розвивати власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів;

•      здійснювати капітально будівництво, реконструкцію та ремонт основних фондів;

•      користуватись пільгами, встановленими чинним законодавством для вищих закладів освіти;

•      користуватись банківськими кредитами і позичками згідно з чинним законодавством;

•      провадити самостійну видавничу діяльність у встановленому порядку;

•      брати участь у діяльності міжнародних організацій;

•      отримувати за результатами акредитації додаткові права та пільги, передбачені для закладів відповідного рівня.

Вищий заклад освіти, якому надано статус національного, ко­ристується також правами, передбаченими Указом Президента України від 16 червня 1995 р. № 451 «Про Положення про націо­нальний заклад (установу) України».

Вищий заклад освіти несе відповідальність за:

•      дотримання вимог Законів України «Про освіту», «Провищу освіту», «Про мови в Україні» та інших законодавчих актів;

•      дотримання державних стандартів освіти;

•      забезпечення безпечних умов ведення освітньої діяльності;

•      дотримання договірних зобов'язань з іншими суб'єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, в тому числі за міжнародними угодами;

•      дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна;

•соціальний захист учасників навчально-виховного процесу. Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до

Положення про державний вищий заклад освіти та його Статуту. Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси тощо.

Управління вищим закладом освіти здійснюється на основі суміщення прав центральних органів виконавчої влади та кер­івництва вищого закладу освіти, розмежування повноважень, поєднання єдиноначалля та самоврядування, реалізації прав власника на використання свого майна. Управління діяльністю вищого закладу освіти здійснює уповноважений засновником керівник (президент, ректор, директор), який діє ни засадах єди­ноначальності. Наймання на роботу керівники (президента, рек­тора, директора) вищого закладу освіти здійснюється у поряд­ку, встановленому Законом України «Про освіту». Наймання на роботу професорсько-викладацького складу провадиться відповідно до чинного законодавства за трудовим договором, у тому числі за контрактом, а також може здійснюватись на ос­нові конкурсного відбору працівників на умовах, встановлених Статутом вищого навчального закладу освіти. Вищим колегіаль­ним органом самоврядування вищого закладу освіти с загальні збори чи конференція. Порядок обрання делегатів конференції встановлюється Статутом вищого закладу освіти. При цьому не менш як 75% загальної чисельності делегатів конференції ма­ють становити викладачі та наукові працівники вищого закла­ду освіти.

Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

•      робочі органи — ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), приймальна комісія;

•      дорадчі органи — вчена рада (вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо.

У своїй діяльності вищі навчальні заклади керуються принци­пами: кожному, хто має середню освіту, гарантовані рівні умови; гуманізм, демократизм; пріоритетність загальнолюдських цінностей ; органічний зв'язок навчання і науково-практичної діяльності з історією, культурою України; науковий, світський характер ос­віти; відповідність світовим стандартам.

Статут вищого навчального закладу складається із розділів:

/. Загальні положення.

II.        Структура і управління університету.

III.      Співробітники університету

IV.       Студенти і аспіранти.

V.        Права університету.

VI.       Бібліотека університету.

VII.      Фінансово-господарська діяльність університету.

VIII.    Міжнародне співробітництво.

Система вищої освіти в Україні визначена «Законом про Осві­ту» (ст.43), Законом «Про вищу освіту» і Положенням про дер­жавний вищий заклад освіти. В Україні діють такі вищі заклади освіти:

1) університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектру природничих, гуманітарних, техніч­них та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-про­фесійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурнопросвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфрас­труктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися педагогічні, технічні, технологічні, еко­номічні, сільськогосподарські та інші університети, які здійсню­ють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі.

2) академія - вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, с провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут- вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-­професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва—музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводять наукові дослідження, с провідним центром у сфері своєї діяльності, мас високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності.

5)        коледж - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

6) технікум ( училище ) - вищий заклад освіти або структур­ний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий по­тенціал, матеріально-технічну базу.

Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого закладу освіти встановлює Кабі­нет міністрів України. Порядок здійснення державного контролю за якістю підготовки фахівців Порядок організації навчального процесу, форми навчання та контролю за набуттям знань студен­тами, порядок їх атестації та тривалість канікул встановлює Міністерство освіти і науки. Умови прийому студентів до вищих закладів освіти розробляє Міністерство освіти і науки; воно ж зат­верджує їх після попереднього розгляду Віце-прем'єр-міністром

України. Згідно з цими умовами кожен вищий заклад освіти роз­робляє власні правила прийому, які затверджує Міністерство осві­ти і науки.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки сту­дентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціаль­них функцій у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівнів акредитації:

•      вищі заклади освіти першого рівня акредитації (технікум, училище та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

•      вищі заклади освіти другого рівня акредитації (коледжі та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра;

•      вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікації бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти — з присуджен­ням наукових ступенів кандидата та доктора наук у встанов­леному порядку.

Отже, вища освіта як педагогічна система є багатофункціональ­ною і багатоступеневою. Вона включає змістовий, організаційний і методичний компоненти.

Отже, педагогіка вищої школи - це наука про педагогічний процес, що забезпечує розвиток особистості студента у системі вищої освіти. Педагогіка вищої школи має свій предмет дослід­ження, закономірності та принципи; основними категоріями цієї науки є методологічні, процесуальні та суттєві. Ця наука є теоре­тичною і прикладною, вона виконує аналітичну, конструктивно-проективну і прогностичну функції. Педагогіка вищої школи може розглядатися як елемент культури викладача вищого навчально­го закладу.