характеристика закономірностей психічного розвитку(нерівномірність, сенситивність, кризовість окремих періодів розвитку та ін.)

характеристика закономірностей психічного розвитку(нерівномірність, сенситивність, кризовість окремих періодів розвитку та ін.)

Основні закономірності психічного розвитку

Розвиток кожної психічної функції, форми поведінки обумовлений багатьма особливостями, але психічний роз­виток має загальні закономірності (основні суттєві ситуа­ції, які визначають його), які виявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу.

Систему цих закономірностей утворюють такі чинники:

1  Нерівномірність розвитку. Виявляється вона в неод­наковому розвитку різних психічних функцій, властивос­тей, утворень: кожна з них має стадії піднесення, стабілі­зації і спаду. Про нерівномірність розвитку свідчать його темп, спрямованість і тривалість. Найвища інтенсивність коливань (нерівномірність) у розвитку функцій припадає на період їх вищих досягнень: чим вищий рівень продук­тивності у розвитку, тим помітніші коливання його вікової динаміки; чим нижчий рівень розвитку системи, тим силь­ніші коливання (піднесення змінюються значними спада­ми). У високорозвинутих системах коливання стають час­тішими, але амплітуда їх зменшується. Це означає, що складна система сама себе стабілізує, наближається у сво­єму розвитку до єдності і гармонії всіх її частин.

2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (роз­біжність у часі) фаз розвитку окремих органів і функцій. Як­що нерівномірність розвитку обумовлена нелінійною, багато­варіантною природою системи, то гетерохронність - особли­востями її структури, насамперед неоднорідністю елементів (єдністю через різноманітність). Це є причиною вибіркового розвитку структур і функцій, неоднакових темпів розвитку різних психічних утворень. За даними досліджень, чим потрібніша функція, чим важливіша її роль на певному етапі розвитку, тим раніше вона розвивається. Наприклад, дити­на вчиться орієнтуватися у просторі швидше, ніж у часі.

3.Сензитивність розвитку. У певні періоди свого жит­тя дитина виявляє найвищу чутливість до тих чи інших впливів, у неї активніше відбувається становлення тих чи інших сторін її психіки, інтенсивно розвиваються її фун­кції. Наприклад, найсприятливішим для оволодіння рід­ною мовою є вік з двох до п'яти років, коли дитина актив­но розширює свій словниковий запас, засвоює закони гра­матики рідної мови, опановує зв'язне мовлення.

Сензитивність (пізньолат. sensitivus - чутливий) вікова - опти­мальне поєднання умов для розвитку психічних процесів і власти­востей, притаманних певному віковому періоду.

Періоди сензитивного розвитку обмежені в часі. Згаяв­ши його, у майбутньому доведеться затратити чимало зу­силь і часу для розвитку певної функції.

4. Стадіальність розвитку. Психічний розвиток відбу­вається поетапно, кожна вікова стадія має свій темп і ритм. Наприклад, рік життя немовляти не рівноцінний ро­ку життя у дошкільному віці.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періоди; складність організації.

Кожна вікова стадія особливо цінна для психічного розвитку дитини. Тому важливо не прискорювати, а збага­чувати психічний розвиток, розширювати можливості дитини у властивих її віку видах життєдіяльності. Тільки реалізація всіх можливостей попередньої стадії забезпечує перехід до нової стадії розвитку.

Дитина посідає особливе місце у системі суспільних відносин. Перехід її від одного етапу розвитку до іншого є насамперед переходом до нового, якісно вищого і глибшо­го зв'язку із суспільством, частиною якого вона є і без зв'язку з яким не може жити.