Проблема періодизації психічного розвитку у працях вітчизняних психологів (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін)

Проблема періодизації психічного розвитку у працях вітчизняних психологів (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін)

До періодизацій розвитку, які за основу роздивляються причини, рушійні сили розвитку, виокремлюють суттєві характеристики кожної стадії, традиційно вважають періодизації Л.С.Виготського та Д.Б.Ельконіна.

В основі періодизації психічного розвитку Д.Б.Ельконіна слугує положення культурно-історичної теорії Л.С.Виготського.

Ельконін уявляв дитину як цілісну істоту, яка активно пізнає оточуючу дійсність: світ предметів та світ людей. Тобто існує дві системи відносин: "дитина - "предмет" та "дитина - дорослий". Предмет - це суспільний предмет, маніпулювати яким повинен навчити дорослий. Дорослий постає перед дитиною не стільки як людина, а як представник конкретного суспільства, носій соціальних ролей, мотивів, стереотипів дій, виховання. Діяльність дитини в межах системи "дитина - суспільний предмет" та "дитина - суспільний дорослий" - це єдиний процес. Завдяки якому формується особистість дитини. Складаючи єдиний процес засвоєння систем "дитина - предмет" та "дитина - дорослий" у межах провідної діяльності, одна з систем виходить на перший план, займаючи домінуюче місце. Отже, замінюючи одна одну провідні діяльності з'ясовують періодичність систем "дитина - предмет" та "дитина - дорослий".

Періодизація психічного розвитку Д.Б.Ельконіна

Вікові періоди	Провідна діяльність	Система відношень
Немовля (0-1 )	Спілкування з дорослим	Людина - людина
Раннє дитинство	Предметна діяльність	Людина - предмет
Дошкільний вік	Гра	Людина - людина
Молодший шкільний вік	Учбова діяльність	Людина - предмет
Підлітковий вік	Спілкування з однолітками	Людина - людина
Юнацький вік	Учбово-професійна діяльність	Людина - предмет

У кожній ланці свого розвитку дитина підходить з особливими розбіжностями між тим, що він засвоїв із системи "людина- людина", та тим, що він засвоїв із системи "людина - предмет". Отже, саме ці моменти, коли розбіжності досягають максимальної величини і називаються кризами, після яких відбувається розвиток того боку, який відстав у попередній період.

В основі вітчизняної традиції аналізу проблематики вікової психології лежить теорія розвитку вищих психічних функцій, сформульована Л.С.Виготським (1896 - 1934). Відповідно загального генетичного закону розвитку, кожна психічна функція з'являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, і лише потім у психологічному. Однаковою мірою це стосується і довільної уваги, і логічної пам'яті, і утворення понять, і розвитку волі.

Усі вищі психічні функції були свого часу зовнішніми, оскільки вони виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішніми, власне психічними функціями людини.( Л.С.Виготський.)

Ідеї Л.С.Виготського стали підґрунтям теоретичних уявлень психології розвитку, запропонованих вітчизняними вченими (Л.І.Божович, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін С.Д.Максименко, та ін).

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких незворотна і непердбачувана. Кожний період (вік) - своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку є якісні і суттєві ознаки, взяті в системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні і соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С.Виготський).

У вітчизняній психології основні періоди психічного розвитку визначають за такими критеріями:

•           характерна для кожного віку соціальна ситуація розвитку;

•           зміст і форми навчання і виховання;

•   провідна діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності;

•   відповідний рівень свідомості і самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

Такими періодами є:

- ранній (від народження до трьох років) і дошкільний ( з трьох до семи) вік;

- молодший шкільний вік (з семи до десяти років);

-  середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти);

- старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості).

У кожному періоді виділяють стадії і фази, що не мають однозначних назв. Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.