Упровадження
результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти
Виховання і навчання у змінюваних соціальних
умовах передбачає постійне вдосконалення програм усього навчально-виховного
процесу дошкільного закладу. Для забезпечення цього необхідна надійна
науково-педагогічна основа, глибоко продумана система взаємодії педагогічної
теорії і практики. Із цього погляду важливо, щоб наука якомога раніше виявляла
нові потреби педагогічної практики і знаходила ефективні шляхи їх забезпечення,
а наукові відкриття оперативно доходили до виховних закладів, передусім до
педагога. Головною умовою єдності педагогічної науки і практики є прагнення
якомога глибше пізнавати, творчо змінювати педагогічні явища.
Педагогові недостатньо просто поповнювати
теоретичні знання, він повинен уміти впроваджувати результати наукових
досліджень у повсякденну діяльність. Безперечно, наука не може дати точних
рецептів для кожного конкретного випадку, оскільки, як зауважував К. Ушинський,
передати досвід неможливо, передається лише виведена з досвіду думка.
Упровадження результатів наукових досліджень
у практику є цілеспрямованим процесом, який забезпечує організацію педагогічної
діяльності на основі наукових закономірностей, висновків і рекомендацій. Він
передбачає спеціальну підготовку до використання результатів на практиці,
ознайомлення з ними дошкільних працівників, навчання їх способам практичної
реалізації наукових рекомендацій і надання їм допомоги в цьому, аналіз
результатів використання наукових даних на практиці.
Структурними елементами процесу наукового
дослідження є мета, засоби і результати впровадження. Загальна мета полягає у
цілеспрямованому перетворенні існуючої практики на бажану. Засобами
впровадження є різноманітні види діяльності (наукові й методичні семінари,
лекції, демонстрація авторських методів і форм роботи тощо). Результати
впровадження визначають на підставі розвитку дитини, змін у навчально-виховному
процесі.
Упровадження наукових ідей у педагогічну
практику охоплює такі етапи:
—
початковий (наявність спільних для теорії і практики методичних основ виховання
та навчання);
—
головний (створення на основі раніше отриманих висновків нормативних,
методичних матеріалів, які визначають діяльність педагога: програм, посібників
тощо);
—
завершальний (розроблення документів, що відображають загальні основи виховання
і навчання, їх окремі методичні положення, враховують нормативні вимоги до
діяльності педагога).
Для ефективної взаємодії педагогічної теорії
і практики недостатньо знати вихователям дитячих садків методи і прийоми
виховання. Необхідно, щоб вони оволоділи і їх теоретичними засадами, усвідомили
їх новаторську сутність. Для педагогіки це важливо в усі часи, а на зламах
цивілізаційного розвитку — особливо.
У сучасному світі, домінуючою
цивілізаційного тенденцією якого є формування постіндустріальних, інформаційних
суспільств з усіма соціально-економічними, духовними та іншими перевагами і
ризиками, особливої актуальності набуває проблема педагогічних інновацій —
створення, освоєння і використання педагогічних нововведень. Як зазначають
фахівці, слід розрізняти новацію — власне нове (метод, методика, технологія,
програма тощо) та інновацію — процес освоєння нового (нововведення).
Нововведення є цілеспрямованою зміною, яка
вносить нові стабільні елементи (новації), що зумовлюють перехід системи з
одного стану в інший. У педагогічній інтерпретації інновація означає
нововведення у педагогічній системі, що поліпшує перебіг і результати
навчально-виховного процесу. Нове у педагогіці — це не лише ідеї, підходи,
методи, технології, які ще не поставали або не використовувались, а й комплекс
елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які втілюють прогресивне
начало, що дає змогу у змінних умовах і ситуаціях ефективно вирішувати завдання
виховання та навчання дітей. Прогресивність нового педагогічного засобу можна
оцінити лише за результатами його освоєння. Це не означає, що для з´ясування
ефективності новації дошкільний заклад повинен обов´язково сам апробувати її.
Процес освоєння нового передбачає вивчення досвіду його використання іншими,
прогнозний аналіз, уявне експериментування.
Педагогічна новація має технологічний
(пов´язаний зі специфікою її використання) і особистісний аспекти (дає змогу
педагогу шляхом реалізації своїх індивідуальних якостей — професійної
компетентності, доброзичливості, емоційності тощо — впливати на ефективність її
освоєння). Новизна будь-якого засобу є відносною як в особистісному, так і в
історичному вимірах: те, що нове для одного педагога, може бути звичним для
іншого. Вона завжди є конкретно-історичною: народжуючись у певний час,
прогресивно вирішуючи завдання конкретно-історичного етапу, новація може швидко
стати нормою, загальноприйнятою в масовій практиці, або застаріти, стати
гальмом розвитку. У педагогіці розрізняють абсолютну новизну (принципово
невідома новація, відсутність аналогів і прототипів), відносну новизну
(часткову, умовну, місцеву), псевдоновизну (прагнення зробити не так краще, як
інакше), винахідницькі дрібниці.
Інновації у дошкільній освіті передбачають:
поєднання інноваційних та існуючих програм виховання і навчання в дитячому
садку; узгодження різних педагогічних концепцій; забезпечення відповідності
нових типів освітньо-виховних закладів зростаючим вимогам батьків; застосування
нових методичних розробок; підготовку педагогів-новаторів тощо.
Тісне співробітництво вчених і
педагогів-практиків є важливою умовою успішного розвитку дошкільної педагогіки.
Вихователі дошкільних закладів, володіючи основними методами педагогічних
досліджень, мають можливість більш цілеспрямовано вивчати й аналізувати свій
досвід і досвід інших педагогів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий