Діти з проблемами розвитку
Покликання
педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її
можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушеннями
нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70 % новонароджених були практично здоровими, то
сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість
дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %),
однак значно більше дітей з “межовим”. їх розвиток може бути наближений до
нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.
До дітей із проблемами розвитку належать
діти з порушеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у
пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями
слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням
мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом
(хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими
комплексними порушеннями.
Дітям із вродженими і набутими вадами
розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на
коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації.
Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка
раніше мала назву дефектологія.
Систему спеціального навчання застосовують
щодо дітей таких категорій:
— з
порушеннями у розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок
порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового,
рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження Центральної нервової
системи;
— з
відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку
аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей
з порушеннями у психофізичному розвитку;
— з
обмеженими можливостями здоров´я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм
особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією —
діти-інваліди);
— з
особливими освітніми потребами. Для цієї категорії дітей необхідні спеціальна
корекційна підтримка і специфічні методи навчання, які можуть бути забезпечені
і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах
компенсуючого типу.
До основних категорій порушень розвитку
дітей належать:
—
порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою,
неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою
розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою, глибокою
розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);
—
затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні гетерохронність
(різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та
прогнозуванні наслідків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальними
чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;
—
порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із
пониженням гостроти зору);
—
порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втрата слуху (у 3—4 роки і
пізніше);
—
порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч, поліомієліт,
уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і
головного мозку,
оліартрит,
захворювання скелета;
—
порушення мовлення: системні порушення мовлення (алалія, афазія); порушення
будови і функцій мовленнєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія);
порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення
мовлення (заїкання); порушення мотивоутворюючої функції мови (мутизм);
—
емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого внутрішнього
життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу); емоційні розлади,
спричинені ранньою розлукою з матір´ю; фобічні (грец. phobos — страх) тривожні розлади;
—
важкі множинні порушення характеризуються поєднанням двох або кількох виражених
психофізичних порушень.
Діти з порушеннями розвитку мають спільні та
специфічні труднощі, пов´язані з характером і вираженістю первинних порушень,
особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою,
вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої
корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти,
обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами
соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними
проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних
процесів (уваги, сприймання, мислення, пам´яті); несформованість мотиваційної
та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності
та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та
використанні інформації з навколишнього середовища.
Корекційна педагогіка вивчає особливості
фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного
навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання
дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція
в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами
прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.
Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями
розвитку перебувають під постійним наглядом і опікою лікарів, психологів,
дефектологів у спеціальних дошкільних закладах компенсуючого або корекційного
типу. Діти з нерізко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків
можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване
виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких
формах:
—
комбінована інтеграція (виховання у масових групах одного-двох дітей з
наближеним до вікової норми рівнем психофізичного і мовного розвитку, здатних
до самообслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими
ровесниками навчання);
—
часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками
оволодіти передбаченим програмою навчальним і виховним матеріалом, перебувають
у їхній групі лише частину дня);
—
тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об´єднують зі здоровими
дітьми один-два рази на місяць Для загальних форм виховної роботи).
Інтегроване виховання в будь-якій формі
передбачає обов´язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.
Включення неповноспроможних дітей у групи
здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціального навчання,
максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а
також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі
(батьки, члени сім´ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан
здоров´я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального
розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку
дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть
бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні
корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики
у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів,
цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень
у розвитку, добору засобів корекційних впливів.
Важливою є готовність педагогів дошкільних
закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив однолітків, а
також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки
неповноспроможних дітей повинні усвідомлювати необхідність співробітництва
сім´ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства,
здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з
метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні
групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві
вміннями. Здорові діти також здобувають новий досвід: вчаться розуміти і
сприймати інших людей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм
долати труднощі.
Нині в Україні ведеться цілеспрямований
пошук способів інклюзії (включення) дітей з особливими потребами в
загальнорозвивальні дошкільні заклади та школи. Створюються передумови для
інтеграції дітей з особливими потребами в активне життя суспільства, що
передбачає:
—
рівний доступ до суспільства для всіх людей, у тому числі й з обмеженими
можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;
—
забезпечення рівних можливостей для відповідального вибору в житті;
—
створення для дітей з особливими потребами можливостей реабілітації у
природному соціальному оточенні;
—
ефективну взаємодію освітніх закладів з батьками, залучення їх до навчального
процесу;
—
партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних
реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив
розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання.
Актуальність і значущість цієї роботи є дуже
важливою, оскільки соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з
особливими потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і
психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є
принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий